Вступ

Наприкінці ХХ століття людство вступило в якісно нову стадію свого розвитку, розпочалася епоха інформатизації, знань і технологій. Саме технології стають основною продуктивною  силою, формують економічну міць і конкурентоспроможність держави, визначають перспективи та місце нації в глобалізованому світі.

Законами України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», «Про освіту»,  Національною доктриною розвитку освіти України в ХХІ столітті та іншими офіційними документами передбачається забезпечення ефективного впровадження і використання інформаційно-комунікаційних технологій на всіх освітніх рівнях усіх форм навчання.

Державний стандарт освітньої галузі «Суспільствознавство», основою якого є шкільний курс історії, конкретизує завдання і вимоги щодо обов’язкових результатів навчання історії, які покладені в основу змісту навчальних програм з предмета:

- підготовка учнів до реалізації себе в сучасному соціальному середовищі через засвоєння комплексу знань, формування предметних компетенцій;

- формування в учнів критичного мислення, навичок оцінювання суспільних явищ і процесів, засвоєння історичних знань як світового та вітчизняного історичного досвіду, оволодіння навичками оцінювання суспільних явищ і процесів, життєвих та прикладних особистісно-життєтворчих, соціалізуючих, комунікативних інтелектуально-інформаційних навичок;

- формування в учнів національних та загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення та поваги до інших народів, правової свідомості та економічного мислення. [1]

Українські дидакти О. Пометун та Г. Фрейман, зазначають, що результатом навчальної діяльності учнів з історії повинні стати наступні компетенції: просторова – орієнтування учнів в історичному просторі; інформаційна – вміння учнів працювати з джерелами історичної інформації; хронологічна – передбачає вміння учнів орієнтуватися в історичному часі; мовленнєва – будувати усні та письмові висловлювання щодо історичних подій і явищ; логічна – аналізувати, пояснювати історичні факти, формулювати теоретичні поняття, положення, концепції; аксіологічна – формулювати версії й оцінки історичного руху та розвитку [2, с. 106 –107].

Розвиток Інтернету в перші два десятиліття ХХІ сторіччя супроводжується появою величезної кількості різноманітних веб-сервісів, що підтримують різні потреби й активність користувачів мережі, й розглядають їх як авторів та співавторів мережевого контенту. Нині в мережі Інтернет наявна низка соціальних сервісів, за допомогою яких можна здійснити активне спілкування між учасниками навчального процесу, організувати процесс колективного створення та обговорення навчальних Інтернет-продуктів. Проте методика використання комп’ютера на уроках історії практично зупинилася у своєму розвитку на рівні застосування технології слайдових презентацій. Вчителі охоче використовують слайдові презентації як один із різновидів візуально-акустичного ряду на всіх етапах уроку. Популярність використання комп’ютерної технології Power Point пояснюється тим, що залишаються незмінними основні принципи класно-урочної системи: на всіх стадіях уроку продовжує домінувати діяльність вчителя.

Аналіз попередніх досліджень свідчить, що проблемі використання мережевих технологій уметодиці навчанні історії не приділяється достатньої уваги. Такі методисти й науковці як О. Мокрогуз [4, 5], Т. Ладиченко [3], C. Нетьосов [6] продовжують досліджувати питання, пов’язані, в основному, з використанням програмно-педагогічних засобів з історії та комп’ютера у навчанні історії.

Теоретична база досвіду

Вагомий внесок у дослідження можливостей використання мережевих сервісів Веб 2.0 у навчально-виховному процесі загальної середньої та вищої школи зробили такі науковці: О. Андрєєв, Н. Балик, Н. Діментієвська, А. Забарна, О. Круподерова, Є. Патаракін, М. Рєзнін, В Стародубцев, Б. Ярмахов, Richard E. Ferdig, Kaye D. Trammell, зокрема педагогічні можливості сервісів досліджує М. Менякіна, вікі-технології у сучасній освіті – Н. Дягло, Г. Стеценко, особливості використання веб-технологій для самостійного підвищення кваліфікації – М. Німатулаєв, розвиток загальнокультурної компетенції вчителів-предметників засобами сервісів Веб 2.0 – Н. Євтушенко.

Разом із тим, питанню використання соціальних мережевих сервісів у навчально-виховному процесі в нашій країні приділяється ще недостатньо уваги. Освітні ресурси, розміщені в Інтернеті, не здатні вирішити оновлені педагогічні завдання, задовольнити специфічні вимоги і цілі педагогічного процесу. Тому необхідно, щоб учитель мав не тільки певні знання, а й відповідні компетенції пошуку, систематизації, адаптації та використання освітніх веб-ресурсів як для педагогічного проектування навчального процесу, організації діяльності учнів, так і для підвищення своєї кваліфікації в умовах самоосвіти.

Основна ідея досвіду, її інноваційна значущість

Мережеві сервіси Веб 2.0 змінюють звичні стереотипи використання глобальної мережі як у повсякденному житті, так і у навчально-виховному процесі. Мережа Інтернет перестала бути середовищем передавання інформації і транспортним каналом постачання знань. Пасивна позиція учня як «читача» (споживача інформації) змінюється на інтерактивну й персоналізовану позицію «письменника» (коментатора, співучасника диспуту, виробника інформації).

Інноваційна значущість досвіду полягає у тому, що завдяки своїй новизні використання сервісів Веб 2.0 відкриває широкі можливості для активної участі учнів у наповненні мережі матеріалами, обміну своїми навичками й уміннями. Перехід учнів на рівень учасників мережевої спільноти надає нові можливості: ефективно впроваджувати інформаційно-комунікаційні технології у життя; розширити кругозір; оволодіти вміннями спілкуватися; використовуючи мережу Інтернет, організовувати міжособистісну взаємодію; співпрацювати у групі; систематично підвищувати рівень власної загальнокультурної, інформаційної компетентності.

Застосування технологій Веб 2.0 дозволяє знайти нові шляхи переходу від репродуктивного характеру навчальної діяльності до творчого дослідницького характеру розв’язування поставлених задач. При цьому значно розширюється коло нестандартних завдань, що можуть бути запропоновані учням. Це дає можливість широко використовувати диференціацію навчання та застосовувати індивідуальний підхід до кожного учня, що підвищує їхню самостійність у відшуканні шляхів пошуку нової інформації, у розвитку інформаційної компетентності.

Ефективне застосування Інтернету та мережевих технологій у навчальному процесі за певних умов може виступати певною компенсацією при збільшенні обсягу знань і зменшенні часу на його отримання та засвоєння. На сьогодні мережеві технології дозволяють педагогам організовувати навчальний процес безвідносно до положення в часі і просторі в наступних напрямках:

• пошук релевантної інформації;
• забезпечення вільного доступу до навчальних ресурсів і послуг;
• організація групової (колективної) навчальної діяльності;
• обмін даними та матеріалами в навчальних цілях;
• спільне опрацювання даних та робота з матеріалами освітнього спрямування;
• створення умов для ефективної дистанційної комунікації між суб’єктами освітнього процесу;
• поширення (оприлюднення) результатів (продуктів) навчальної діяльності;
• оцінювання результатів (продуктів) навчальної діяльності;
• забезпечення суб’єктів освітнього процесу різноманітними інструментами для самостійного створення мережевих ресурсів навчального призначення та відповідного контенту [7, с. 76; 8, с.12-13].